Озеро Люб’язь.
Озеро Люб’язь (або , як називають місцеві жителі: Люб’язьке озеро) – це озеро заплавного походження, у Любешівському районі, знаходиться на північ від селища Любешів. Довжина -3,8км, ширина – 2,5км; середня глибина 3,7м, макси-мальна – 7м; об’єм напов-нення– 28млн.м3; довжина бере-гової лінії ста-новить 14км. На вигляд озеро має неправильну форму , і скла-дається , якби, з двох частин (жителі навко-лишніх сіл так і називають: мале і велике озеро).Через озеро протікає річка Прип’ять, і утворене воно текучою водою цієї річки. Береги низькі. З східного лугові і південного боку (від с.Любязь) тверді, пісчані з шириною пляжу 10 – 40м. Більша частина берегів, особливо північна, заболочена. По цій заболоченій приозерній місцевосці до нього підходить багато заток, в зв’язку з чим озеро зручне для полювання і риболовлі. В той же час на цих затоках споруджуєть-ся браконьєрами багато загат ,які завдають значної шкоди рослинному і тваринному світу. З південно-східної час-тини озеро одам бо-ване дамбою, яка захищає с,Підкормі-лля та с/г угіддя жителів цього села та місцевого СГПП „Дружба” від підтоплення повеневими водами р.Прип’ять. Серед озера є острів площею 0,9га , довжиною берегової лінії-400м. Озеро Люб’язь – глибоке озеро. Воно живиться водою р.Прип’ять та іншими поверхневими водами і його гідрологічний режим повністю залежить від цієї річки. Площа водозбору становить 80 км2. Вода влітку добре прогрівається: температура води на глибині 1м досягає 21оС. Взимку озеро замерзає, прісне. Прозорість по диску Секкі 0,6-1,0м; пересічна мінералізація 0,18 г/л; рН=7,8.
Дно пісчане, частково замулене. З водяної рослинності поширені очерет звичайний, лепеха, рогіз широколистий, глечики жовті, осока пухнаста лотаття біле, а взагалі на озері та прилеглій місцевосці зустрічається близько 20-ти видів рідкісних рослин, багато з яких занесені до Червоної Книги: це щитолистик звичайний, який донедавна ввважався взагалі зниклим з карти України, плаун річний, баранець звичайний, росичка округлолиста та ін.
Видовий склад риб оз. Любязь налічує 18 видів, що належать до 6 родин. Серед них найбільш чисельні коропові (12 видів): лящ, плоскирка, плитка, лин, краснопірка, верховодка, пічкур, карась сріблястий; усі інші родини представлені 1-2 видами: окуневі – окунь, йорж; щукові – щука; тріскові – міньок.
На озері розмножується багато птахів. Найбільш поширені качки, гуси , лебеді, бугайчик, очеретянка.
Озеро надзвичайно мальовниче, є дуже багато зручних для відпочинку місць, тому своєю красотою приваблює велику кількість туристів, екскурсантів і відпочиваючих. Саме тому, біля цього озера було побудовано , в районі с.Підкормілля, учбовий корпус для підготовки машиністів насосних станцій свери Держводгоспу.
Озеро знаходиться на території регіонально-ландшафтного парку „Прип’ять-Стохід”.

Про мальовниче озеро Любязь, та таке ж одноіменне село, яке розташоване на березі цього озера існує багато переказів та легенд. Ось що про походження назви озера і села Люб’язь розповідає в своїй книзі П.Бущик «Ми від роду українці» :
Про походження назви озера Люб’язь збережено кілька гіпотез. Не замерзаюче в найбільші морози озеро було і залишається постійним місцем осідку лебедів; двоє закоханих Люба і Язь побралися всупереч волі батьків і навіки пов’язали свою любов, як річка та озеро. Перша – не витримує ніякої наукової критики, бо корінь слова “лебідь” далекий від коріння назви. В назві збережено корінь давньослов’янського слова “люб’яж”, що означає любов, і, без сумніву, обираючи його місцем свого осітку, слов’янські поселенці не могли не полюбити цього чарівного озера, пов’язаного з річкою Прип’ять. Читаємо в Іпатіївському літописі: “Люб’яж брата свого…”Слово “люб’яж” тут не викликає ніякого сумніву.
Через озеро Люб’язь та річку Прип’ять пролягав шлях, який відіграв важливу роль в розселенні слов’ян по берегах Дніпра, Десни. В добу Київської Русі він був головним шляхом на захід, а тогочасний град. Люб’яж був вдалим пунктом перепочинку для торговців які по р.Прип’ять справляли довгі каравани суден, навантажені найціннішим багатством краю – рибою, дичиною, медом, воском, бурштином, хутром, деревом і іншим до золотоверхого Києва, а збір данини приносив великі прибутки для князів. Добирались до Люб’язя за покупками на власних човнах і багато іноземців.

А що в озері водиться риба надзвичайних розмірів , це вже не легенди. Ось ,що пише в своїй книзі „Рекорди природи” місцевий ерудит, письменник, краєзнавець Петро Кравчук:
„Найбільша щука виловлена в наш час на Волині, важила 18кг. Піймали її неводом в Любязівському (малому) озері восени 1967року рибалки місцевого колгоспу ім. Леніна, Любешівського району. Учасник цього лову житель с. Підкормілля Бондарчук Іван Федорович розповідав , що довжина прісноводної хижачки перевищує зріст рибалок. Гігантську щуку впіймали перед Всесоюзним Днем працівників сільського господарства (святкувався в другу неділю жовтня) , тому її наступного дня демонстрували в парку культури, на любешівській районній виставці колгоспів”.

Озеро Біле
Найбільшим за площею в Любешівському районі є озеро Біле. Частина озера відноситься до території Республіки Білорусь. Озеро за походженням – карстове. Ширина становить 2,12 км, довжина – 3,3 км, площа – більше 716,3 га , з яких 375 га на території Любешівщини, решта на території Білорусі, пересічна глибина – 2,29 м, максимальна 8 м. Довжина берегової лінії становить 11,2км, в тому числі 5,4км на території України. Об’єм наповнення озера становить 32991тис.м3. Площа водозбору становить 53,6км2 . Живиться атмосфер-ними опадами і підземними водами, а також завдяки водообміну з річкою Припять через блок каналів і озер Ратнівщини. Через канал Журавського оз.Біле постачає воду воду в Дніпро-Бузький канал.
Береги пологі, піщані, де-не-де поросли очеретом та рогозом, білоруська сторона частково заболочена. Замерзає озеро з грудня по березень.Товщина льоду сягає в середньому 20 – 40 см. В березні починається скресання льоду, що досить небезпечно для рибалок. Вода в озері чиста, прозора, не має запаху. Температура її залежить від пори року. Влітку вона сягає більше +20 градусів.
Рослинний світ озера представлений деякими водоростями, а біля берегів росте рогіз, очерет, кущі верболозу. На піщаних берегах Його також ростуть берези та дуби. Серед озера є острів, площею близько 1га, на якому ростуть вільха, верболіз, очерет та трав’янисті рослини.
Рибні запаси Білого озера достатньо великі. Тут водяться такі види риб, як: щука, лящ, окуні, плотва.
На озері у теплий період року спостерігається чимало видів птахів: пастушків, журавлів, куликів, мартинів, норців, гусей, сов. Масовими видами пернатих є деркач ,водяна курочка, лиска , чайка, лелека білий, чапля руда і сіра, вівсянка очеретяна, жайворонок польовий, ластівка берегова.
Дно озера біля берегів піщане, але, йдучи в глиб, відчувається, що воно замулене і росте багато водоростей. На даний час до озера з українського боку є кілька під’їздів у вигляді лісових грунтових доріг.
В районі озера, з південно східного боку розміщені чотири ботанічні памятки природи, такі як „Група дубів-1”, „Група дубів-2” , „Ділянка лісу-1” , „Ділянка лісу -2” , на території яких проростає цінне високобонітетне насадження сосни звичайної віком 155 -175 років. В прибережній захисній смузі оз. Біле росте 30 дерев, віком понад 175 років, діаметром стовбура 80 – 100см, висотою понад 30 метрів, а також 18 дубів віком понад 185років, посаджених на честь будівництва Дніпро-Бузького каналу.
На даний час озеро є гарним рекреаційним куточком природи нашого краю. Тут має змогу відпочивати населення навколишніх сіл та багато приїжджих з різних куточків області і навіть України. На південному березі озера побудовані будиночки відпочинку для шахтарів Нововолинська. У Білому озері місцеві жителі виловлюють рибу. Часто спостерігається браконьєрство, виловлення риби забороненими снастями, що призводить до зменшення кількості рибних запасів.

Біле озеро
Світає… А перед нами, наче даль,
Природи диво – водна гладь.
Природа, чиста, як роса,
Навколо тиша й неземна краса…
О, Боже милий! Так це ж рай!
Це води Білого, це наш Поліський край!
Он граються з водою сонця промінці,
Все тикаючи в воду ніженьки-кінці.
Озерна гладь виблискує і грає, і бринить.
І срібло розкидається, до себе вглиб манить.
Русалоньки купаються, ховаючись в рогіз,
І коси розпустили, як віти у беріз.
„О, де взялась краса ця?” – спиталась я в дубів.
Вони шумлять листочками: „Так Бог цього хотів…”
Не знала, що й сказати, бо мліє тут душа,
Чарує й вабить, й вабить ця неземна краса.
Дишко О. П.
Вчитель ЗОШ І-ІІІст с.Ветли,
Любешівського району

Про озеро Біле , та його навколишні села та урочища, складено багато легенд, переказів. Ось одна з них:
Нещодавно архіваріус В.Рожко записав легенду про походження назв озера Біле та села Невір. Ось вона в короткому викладі. Ніхто вже не може пригадати дати, ім’я юнака, місця, де стояла хата його батьків серед лісових нетрів біля княжого граду Ветли над Прип’яттю. Над Поліссям пролетіли віки і все стерли в людській пам’яті.
Забуто й ім’я молодої княгині, доньки володаря при-прип’ятських земель, дерев’яний замок якого підні¬мався на острові серед заплавів річки напроти граду. Обнесений земляними валами з дубовими частоколами на них, оточений водами Прип’яті, він вважався недоступним для ворога.
Князь думав і про своїх підданих. Земляними валами й ровами з водою опоясав град Ветли. Дбав про чистоту своєї душі і душ підданих. Щоб захистити їх від скверни, збудував у граді храм Божий, і засвітилась у ньому непогасна свічка віри – святого українського православ’я.
Єднався щирими молитвами з Господом в ньому разом з вірними, просив Вседержателя охороняти його народ, рідну землю, його доньку, яка залишилась єдиною його радістю і надією після смерті дружини – ятвяжки. Привів він її до свого граду Ветли разом з іншими полоненими ятвягами з одного зі своїх чисельних походів проти цих північно-західних язичницьких племен, що періодично пустошили його святе Полісся.
Воїни українці-русичі відзначались не лише відвагою, а й милосердям до переможеного ворога. Вони самі не знали рабства, були волелюбні та наділяли волею полонених, які ставали їм братами і сестрами. Донька ятвязького вождя опинилась у княжому замку, стала дружиною його володаря.
У своїй вірності князю і народу заприсяглась на Євангелії під час хрещення та вінчання, але в душі залишилась язичницею, не могла простити смерті батьків, ганебну поразку одноплемінників, насильну розлуку з землею предків навіть тоді, коли згорала в його обіймах.
Потайки від нього довго вистоювала в своїх молитвах-заклинаннях перед невеликим срібно-золотим диском, на одній стороні якого зображено місяць, з іншої – сонце з невідомими знаками по краях. То було ятвязьке ідольське божество, до якого зверталась княгиня-язичниця, вчила тих молитов-заклинань і свою доньку-красуню, яку тримала під своїм постійним наглядом, а серед її слуг були лише полонені-одноплемінники.
Перед смертю княгиня-ятвяжка передала ідольське божество своїй шістнадцятирічній доньці, заставила її поклястися на ньому, що не стане дружиною місцевого русича-українця, а одружиться лише із ятвязьким вождем.
Князь поховав небіжчицю на західному березі озера, що поруч Ветел, яке вона так любила і яке своєю красою перевершувало бачені, але залишалось без назви.
Щоденно юна княгиня, виконуючи заповіти матері, їздила своїм улюбленим і вірним конем до озера. Язичницьку святиню-диск клала на високу могилу, сліди якої простежуються й нині, співала пісні ятвязькою мовою.
Того пам’ятного дня дорогу до озера перегородив лісовий велетень. Кінь шарпнувся і поніс її в хащі. Однією рукою трималась за його гриву, другою підтримувала на грудях свою святиню. Розплющила очі, коли кінь несподівано зупинився. Перед нею стояв досі небаченої вроди і відваги юнак, а напроти нього вбитий ведмідь – переслідувач.
З тієї хвилини розпочалось їх знайомство, яке поступово переросло в кришталево-чисте кохання.
Від батька дізналася про свого рятівника. Був він переднайменшим сином у багатодітній сім’ї вільних мисливців, що жили за межами граду, не виконували повинностей, лише платили данину хутром і медом.
Ріс дитиною лісових хащів, річки, озер, вбирав чарівну красу Полісся в свою щиру і волелюбну душу і був його охоронцем. Знав кожну стежину, розумів мову лісу, річки, озер, серцем відчував їх радощі і болі і оберігав той Богом даний скарб, як батько своїх дітей.
Після зустрічі з юною княжною втратив спокій, прийшло до нього не знане досі почуття. Вони зустрічалися щоденно, лісове птаство вже вчилося співати їм весільних пісень. Але юнак помітив, що коли з княгинею був срібно-золотий диск, вона ставала байдужою і холодною в своїх почуттях до нього… Одного разу він запитав свою кохану про загадковий диск-символ, що своєю формою нагадував найкрасивіше озеро, яке він любив всією своєю юною душею, але вона лише прошепотіла “Біле…”. Свою роздвоєну душу ховала не тільки від нього, а й від свого батька, який з особливою любов’ю ставився до її рятівника, бачив у ньому свого майбутнього сина і спадкоємця…
Великі загони ятвягів оточили з усіх сторін Ветли і замок. Вони висадилися з човнів на берег Прип’яті, вийшли з навколишніх лісів (добре знали найбільш слабкі місця в оборонному ланцюгу граду і замку).
На захист від нежданого ворога стала князівська дружина, жителі Ветел. особливим завзяттям і мужністю відзначавсь юний захисник-улюбленець князя, закоханий в його доньку. В той час, коли захисники Ветел спливали кров’ю на валах, княгиня молилась до ідольського божества за перемогу одноплемінників по материнській крові
По одному падали скошені ворогом оборонці, хиталися частоколи на валах граду від ударів ятвягів, що вже подолали рови з водою, місто палало у вогні Літній день був затемнений димом пожеж, заповнений криком і стогоном помираючих. Останнім захисником був князь, але перед смертю ще встиг показати двері до таємних підземних ходів, і юнак, схопивши у свої обійми молоду княгиню, яка виривалася з них, вийшов з охопленого пожежею замку і догораючого міста. Загадковий диск-символ молода княгиня тримала біля свого серця…
Ятвяги всюди шукали її, а побачивши відчинені двері до підземних ходів, кинулись по їх слідах, які привели до озера небаченої краси. По його кришталево-чистій воді відпливав човен із втікачем і його коханою. Юнак налягав на весла. Місяцем-диском княгиня подала знак його ворогам на березі і кинулась у хвилі з човна, щоб пливсти до ятвягів, які наближались до неї. Юнак тепер зрозумів, якою невірною була його кохана…
Раптом зірвалася буря, вирвала весла з його рук. Піднялись ніколи ним не бачені тут хвилі і погнали човен. Встиг ще помітити, як потопаюча княгиня підкинула високо диск-символ, почув, як ятвяги закричали: “Біле, біле, біле…”, – і води озера поглинули всіх.
Розбурхані хвилі довго носили човен з юним захисником княжого граду Ветли, аж доки не викинули на південний берег. Першим словом врятованого було: “Невір…!” По своєму одруженні юнак залишив батьківську хату в лісових нетрях і недалеко від місця свого порятунку заснував село Невір
(З книги П.Бущика «Ми від роду українці» Луцьк, “Вісник іКо”,2004р.)

Озеро Скорінь
Озеро Скорінь – озеро Льодовикового походження у Любешівському районі , розміщене на північ від с.Дольськ. По північному берегу озера проходить кордон між Україною і Білоруссю. Довжина озера 2км, ширина 1,2км Площа озера становить 172,5га. Довжина берегової лінії-10,3 км, в тому числі -7,7км по території України. Озеро не глибоке, пересічна глибина 0,8 – 1м, максимальна глибина 1,7м. Але за цим мілко-воддям схована 17-метрова гли-бина мулу (сапро-пелю). Озеро жи-виться в основ-ному поверх-
невими водами та атмосферними опадами. Площа водозбору становить 66км2, об’єм наповнення – 13111тис. м3. З усіх боків озеро оточене лісом. Береги озера вкриті болот¬ними рослинами. Місцями зарості дуже нестійкі, і ходити по них треба обережно. У багатьох місцях до води немає жодного підхо¬ду. До озера підходять грунтові дороги. Озеро з своєрідною природою дуже зручне для полювання.
Про мальовничість озера та його багаті запаси сапропелю багато писалось в різних засобах масової інформації. Ось як висло-влюється про озеро Валерій Андрушкевич вчитель географії Дольської загально-освітньої школи в своїй статті „Озеро Скорень” в газеті «Нове життя» за 30березня 2004року:
Багата і різно-манітна природа Волинсь¬кої області. Є тут таємничі ліси і просторі заквіт¬чані луки. Є чис¬ленні озера з чис¬тими, прозорими плесами, що загу¬билися серед зе¬леного моря де¬рев і кущів, поміж піщаними дюна¬ми.
Незаймані поліські озерно-болотні ланд¬шафти, жива вода потужних підземних джерел, унікальний рослинний і тваринний світ – усе це Волинь, зелена перли¬на краю.
Кожному, хто народився і виріс на Волині, з дитинства знайомі рідні ці краєвиди, уві¬чнені в творчості славетної поетеси Лесі Українки. І в той же час ми не можемо не по¬мічати, як усе рідше трапля¬ються вони. Зачарована тиша навколо.
Мов легенда, стоять дерева.
Чийсь у хвилі вчувається голос…
Може, предків неясні слова!
(Віктор Лазарук)
Скорень… Невеличке озеро, яке загубилося в лісово-боло¬тистому масиві на кордоні з Білоруссю.
Назва його пов’язана з при¬родними факторами. Так, на початку зимового періоду швидко замерзає і навесні швидко звільняється від льоду.
Озеро льодовикового по¬ходження належить до зарос¬таючих озер. Площа плеса 172 га. Якщо плисти на човні по його дзеркальній поверхні, дно, здається, підступає так близько, що можна зачепити рукою. Але остерігайтесь це робити!
Спробуйте опустити під воду жердину і побачите: вона увійде в дно, наче ложка в рідку сметану. Намул, який роками осідав тут, уже запов-нює Скорень. Водоростей ба¬гато, риби мало, бо майже вся товща води промерзає взим¬ку.
Береги озера вкриті болот¬ними рослинами. Ростуть оче¬рет, рогіз, латаття біле, глечи¬ки жовті.
Місцями зарості дуже нестійкі, і ходити по них треба обережно. У багатьох місцях до води немає жодного підхо¬ду, настільки погрозливо опус¬кається під ногами сплавина.
Болото навкруги озера ціка¬ве тим, що в ньому зберегли¬ся різноманітні види рідкісних рослин, зокрема представ¬ників тундри.
Серед льодовикових реліктів – береза низька і вер¬ба лапландська. Обидва види являють собою невеликі кущи¬ки, висотою близько метра.
Зростають тут росичка ан¬глійська та круглолиста, шейхцерія болотна, осока дводом¬на.
Росички – справжня загадка серед болотних рослин. Лис¬точки росички вкриті численни¬ми залозками, які виділяють клейку, прозору, як роса, речо¬вину. Коли комаха сідає на ли¬сток, залозки міцно обплутують жертву, і їй уже не вирватися. Комаха перетравлюється рос¬линою, після чого листок знову розгортається, чекаючи на здо¬бич. Чому росички вдались до хижацтва? Одне з пояснень цього явища таке: на болотах, де вони ростуть, бракує міне¬ральних речовин, потрібних для життєдіяльності рослин. От вони знайшли «вихід» – корис¬туватись тваринною їжою. Бо¬лото вкрите пухким шаром сфагнових мохів. Саме тут вони є панівними і зумовлюють можливості існування інших видів. А їх тут чимало: осока здута і пухнатоплода, пухівка струнка, андромеда багатоли¬ста тощо. Поміж купинами моху густо заплелись тонкі пагони журавлини болотної.
Поза болотом озеро з усіх боків оточують ліси: березові, соснові, чорновільхові і навіть дубові. У них зростає багато різних видів дерев, кущів і трав. Серед ділянок лісу трапляють¬ся гарні луки. Влітку на них зац¬вітають дивовижні поліські квіти, утворюючи різнобарв¬ний, строкатий килим.
Тут чимало орхідей, особли¬во пальчатокорінника травне¬вого. Його квіти мають різні відтінки: від темно-лілового до чисто білого; іноді навіть важко повірити, що це рослини одного виду. В затінку дерев ростуть булатки довголиста і червона, які також належать до орхідей¬них. Є також декоративні трав¬’янисті рослини такі, як косари¬ки черепитчасті, печіночниця звичайна.
Спеціалісти занепокоєні до¬лею самого озера, яке продов¬жує замулюватись, заростати.
Водна маса даного озера формується, як з надходженням поверхневого стоку з прилег¬лих територій, вод верхньої Прип’яті, а також підземних вод.
Маршрутне дослідження еко¬логічного стану дозволяє стверджувати, що надходжен¬ня водних мас виконує не тільки транспортну роль, а є своєрідним природним біоплатом, де інтенсивно протікають процеси самоочищення і, відпо¬відно, покращення якості води
Обумовлено це тим, що на всій протяжності руху води інтенсивно вегетує вища водяна рослинність, яка є при¬родним субстратом для розвитку перифітону (бактерії, водорості, безхребетні, що ведуть прикріплений до субстрату спосіб життя. Відомо ,що такі біоплато характеризуються значним самоочисним потенціалом.
Отже, прип’ятська вода підвищеної якості в період вес¬няно-осіннього розливу надхо¬дить в озеро і позитивно впли¬ває на функціонування його екосистеми.
В той же час життєдіяльність будь-якої водної екосистеми визначається і внутрішньоводоймними процесами.
Характерною особливістю озера Скорень є те, що воно відноситься до водойм України з найбільш багатими запасами сапропелю. Згідно з даними (Ільїн, Мольчак, 2000), товща шару сапропелю може сягати декількох десятків метрів.
Екологічні умови, що форму¬ються у даному озері, призво¬дять до значного погіршення екологічного розвитку фітоп¬ланктону, видовий склад якого представлений вісьма видови¬ми та внутрішньовидовими таксонами з домінуючою рол¬лю діатомових водоростей. Із всіх досліджених озер, що фор¬мують сполучену екосистему, кількісний розвиток фітопланк¬тону характеризується най¬меншими показниками – 3,92 млн.кл/дм3. Індикаторним показ¬ником, що вказує на значний вміст органічних речовин у воді, є інтенсивний розвиток евгленових водоростей, пред¬ставлених родами Euglena та Irachiomonas.
Існує безліч підходів до кла¬сифікації озер із сапропелів, в основу яких покладено принци¬пи їх походження, зовнішньої і внутрішньої мікроструктури, фізичних і хімічних властивос¬тей.
Назва «сапропель» походить від грецьких слів japras – гни¬лий і peles – мул. За сучасними визначеннями термін «сапро¬пель» застосовують до озер¬них і морських відкладів, які містять не менше 15% органіч¬ної речовини, утворених при саморозкладанні органічних ре¬човин на дні застійних водой¬мищ (озер і морів). Вихідним матеріалом для утворення озер¬них сапропелів є переважно планктон, макрофіти і бентос, які, відмираючи, опускаються на дно водойми. Важливе зна¬чення в утворенні сапропелів належить діяльності мікроор¬ганізмів. Сапропелі утворюють¬ся не лише з продуктів власне озера, значний вплив на їх фор¬мування мають мінеральні ре¬човини водозбірної площі – переважно піщані і глинисті час¬тки.
Сапропелі будь-якого по¬ходження (озерні і морські) мають желеподібну масу з консистенцією, близькою до сметаноподібної з ущільнен¬ням у міру заглиблення в його товщу.
Вік сапропелевих відкла¬день не перевищує 12 тисяч років, що пов’язано з льодо¬виковими циклами. Товщина покладів коливається в ме¬жах 3-10 м. Інтенсивність на¬громадження сапропелів на дні озера складала впродовж тисячоліть близько 1 мл за рік.
Утворення сапропелів три¬ває до того часу, поки існує плесо озера, при його зник¬ненні починаються процеси торфоутворення.
Органічна частина сапро¬пелів складається з аморфно¬го детриту і залишків водоро¬стей, тварин і вищих рослин, вона збагачена воском, біту¬ми в ній складають близько 5-17%, вуглеводні – 25-40, сап¬ропелеві кислоти – 15-40, негідролізований залишок – 4-20%.
Елементний склад органіч¬ної маси сапропелів такий: вуглецю – 53-60%, кисню – 30-36%, водню 6-8%, сірки 1,5-2,5%, азоту 1-6%, який знахо¬диться у важкозасвоюваних рослинами високомолекулярних сполуках. Однією з ос¬новних класифікаційних ознак сапропелю є його зольність, яка становить 28,6%.
Дана категорія сапропелю може використовуватись як добриво для сільськогоспо¬дарських культур, як агро¬хімічна сировина, для вітамі¬нно-мінеральної підгодівлі тварин, у ветеринарії, будів¬ництві, медицині; має високу економічну ефективність і екологічну надійність. А також в результаті дослідів на заб¬руднених територіях, прове¬дених під егідою тодішнього Мінчорнобилю, доведено, що сапропель може використо-вуватись як контрзахід щодо зниження забруднення про¬дукції радіонуклідами.
Виходячи з вищесказаного, унікальність озера Скорень повинна пояснюватись не тільки природним ландшаф¬том Поліської зони, але й на¬явністю цінної сировини у во¬доймищі. Як кінцевий резуль¬тат – робота має бути націле¬на не тільки на добування си¬ровини з дна озера, а й на омо¬лодження водоймища, пол¬іпшення водного балансу озе¬ра, якості води, умов побуту і відпочинку населення.
Слід не забувати і про еко¬логічні аспекти. Так, внаслідок зменшення площі дзеркала, берегова частина рослинності та плавуни з’єднуються з дном водойми й інтенсивно посу¬ваються до середини озера, що може призвести до заги¬белі перлини нашого краю.
Валерій АНДРУШКЕВИЧ.
Вчитель географії Дольської загальноосвітньої школи.
Газета «Нове життя» 30березня 2004року
Ще більш цікавою про озеро та його багатства є стаття Марії Дубук та чудові фотознімки Миколи Комаровського:
Мільйони доларів закопані на дні,
Або чому в озері Скорень гинуть раки?
Озеро Скорень, яке розташоване поблизу села Дольськ на Любешівщині Волинської області, знають не тільки жителі цього району, а й сусідньої Біло¬русі. Бо протилежний берег належить… іншій державі. Вода – українська, берег – білорусь¬кий. Жителі Дольська посміюються: ото дожилися, ще недавно до білорусів на базар ходили, техніку на жнива їм пози¬чали, а тепер вже й сусідній берег іно-земним став. Проте рибалять тут, схоже, і українці, і білоруси. У Дольську чоловіки з повагою говорять про старожилів, які ледь не все життя рибалили у Скорені. Це озеро й справді розміщене у райсь¬кому куточку. Однак нині воно викликає у місцевих жителів занепокоєння. Вони стверджують: водойма гине, води стає менше, мулу більше, риба зникає, птиця в очереті не гніздиться. Озеро почало замулюватися вже давно. Вода у ньому не проточна, а стоїть на місці, тому на дні постійно утворюється мул. Ще його називають сапропель.
ДЛЯ ДОВІДКИ:
САПРОПЕЛЬ -(від сапро… із грець¬кого – бруд, мул) – колоїдальні відкла¬ди, що утворюються на дні річок і озер внаслідок перегнивання решток рослин і тварин. Зостосовують як добриво на поля, а також для міне¬рально-вітамінної підгодівлі сільсь¬когосподарських тварин і в грязелі¬куванні.
Площа озера Скорень – 170 гектарів. Третю частину дна займає твердий грунт. А решта – сапропель. В окремих місцях він залягає на глибині 16 метрів(!). Ще за радянських часів тут планували зроби¬ти причал, поставити баржі (вже навіть катер був) і розпочати видобування сапропелю. Однак Союз розвалився, і все занепало.
І зараз, з року в рік, спеціалісти цим озером все ж цікавляться.
– Приїжджали спеціалісти з Луцька та Ковеля. Щось досліджували, спос¬терігали, – каже сільський голова Петро Васильович Філюк. – Всі обіцяють, а віз і нині там. Хоча кмітливі жителі Дольська вже зуміли підрахувати скільки сапро¬пелю лежить на дні. Понад мільйон (!) тонн. Якщо на ринку тонна сапропелю коштує в середньому 200 доларів, то можна легко підрахувати, скільки “зелених” лежить на дні Скореня.
Озеро у Дольську – рибне. Затяті рибалки кажуть, що колись за Польщі рибу із Скореня доставляли до панських столів у Варшаві. Лини і карасі тут були смачніші і коштували удвічі дорожче, ніж, скажімо, з люб’язького озера. Однак зараз, що там казати, вже риби стільки немає. Водилися і вугрі, але вони зникли. Навіть раки почали пропадати . Яка причина – невідомо. Господарська діяльність тут не ведеться, отож добри¬ва у воду не потрапляють. А раки гинуть. Рибалки в деякі роки бачили, що ними встелене дно.
На безриб’ї і рак – риба
Щоб переконатися, чи справді це так, ми завітали до Леоніда Комзюка, котрий, як він сам вважає, виріс на озері.
– Знаєте, я ще малим був і добре пам’ятаю, як рибу з цього озера вилов-лювали колгоспні рибалки, і я у них з ятерів крав лини і карасі, -зізнається він. Правда зараз і риби стільки немає . В момент задухи (води в озері десь 40 сантиметрів, а решту займає мул, також риба не витримує і задихається), можна було впіймати 100 кілограмів, хоча в останні роки ледь 10 зловиш. І то в ос¬новному водяться лише карасі.
– А раки є у Скорені?
– Є, але гинуть. Раніше браконьєри виловлювали багато раків. Є спеціальні способи лову. Один з них – на палицю, яку розколюють виделкою і нею з дна дістають рака. Дехто ловить ятерами. Рак йде як на здохлу рибу, так і на живу. Не дивуйтеся, він добре їсть живу рибу. Хоча більше полюбляє молюсків. Браконьєри ніколи вам не скажуть як молюсками приманюють раків. Але за¬чувши їх, рак обов’язково попадеться в сіть. Та в останні роки раками в нас надто ніхто не наївся.
І Леонід Іванович спеціально поїхав човном по озерці. Через кілька хвилин вже привіз і показав нам… неживих раків.
– У мене вдома ста¬вок є, вода у ньому за літо висихає, але раки не зникають. А ось в озері гинуть. Невже тут вода така забруднена?
– А раків у вашій міс¬цевості скуповують?
– Ні. У нас малий клишоногий рак водиться. Попитом в основному користуються великі кли¬шоногі. Вони вельми смакують до пива.
Тому здебільшого виловлюють раків у Дольську для власних потреб. Хоча у Любешівський район приїжджають машини з холодильними камерами і закупляють цей товар оптом по 10 гри¬вень за кілограм. Правда, згодом раків продають на ринках міст Волині, виво¬зять і в інші містечка західного регіону України. І ціна вже зростає до 30 гривень за кілограм. Ціна відчутна.
Старий рибалка став будівельником
Найстарішого рибалку Дольська Пет¬ра Станкевича можна будь-коли застати за роботою. Дід вже кілька останніх років будує хату. Простору, бо хоче хоч на старості пожити у новій оселі, а не тулитися у низенькій, на курячих лапках, хатинці. І таки мрія його здійснилася: цієї зими він жив вже у новобудові.
– Чи ж то у ваші роки так важко працювати?
– Ой-йо-йой, бачите, яка стара ха¬тинка стоїть, вже в землю вікнами врос¬ла, – розговорився дідусь. – Я забрав бруси на майнові паї і думаю: треба будуватися. Хоч і «срєдств» у кишенях не дуже, але розпочав будувати давно, як бачите, помаленьку втілив свою мрію. Удвох з бабою змалечку внука вигодува¬ли, наша дочка до нього навідувалася тільки два рази. Думаю, як не мені, то хоч хлопцеві оцей дім буде. Але я ще мрію у ньому попожити.
-А по рибу ходите?
– Зараз уже ні. Але колись добре ловив. У колгоспі ри¬балкою працював. Бувало, машину риби привеземо на зернотік і продаємо кол-госпникам по 70 копійок за кілограм. А як ловили, то брали тільки велику, малу назад у воду випускали. А на раків і не дивилися. Хіба то риба? Правда і раки тоді в озері во¬дилися завбільшки, як кошик. То тепер на безриб’ї вже раків почали їсти. Хоч мені казали люди, що вони тепер в озері гинуть.
Як повідомили з обласного управлін¬ня екології та природних ресурсів, раки в озерах Волині з’явилися навіть у тих водоймах, де 10-12 років тому пропали. Оскільки сільськогосподарські підпри¬ємства почали на поля менше вносити в землю хімії, то і вода почистішала. А рак, як відомо, – індикатор чистоти. В озері Скорень раки гинуть, як сказали екологи, дійсно через те, що водойма переповнена мулом. Стосовно тих про¬давців, які реалізовують раків на рин¬ках, то жоден з них дозволу від екологів на продаж такої продукції не має. Так що всі раки, схоже, – браконьєрські.
НА ВОЛИНІ НАРАХОВУЄТЬСЯ БЛИЗЬКО 220 ОЗЕР ТА 500 СТАВКІВ.
На озерах розвідано 190 родовищ сапропелів (це найбільше в Україні). Як стверджують екологи, кожне озеро має свій вік, розвивається, замулюється відмерлою рослинністю і з часом може перетворитись у болото. Однак тема сапропелів на Волині – відкрита, досліджується, і навіть екологи видали ліцензію підприємству, яке добуватиме сапропель на одному з родовищ. Вже зараз волинські сапропелі поділяють на лікарські, які запросто можна вико¬ристовувати для грязелікування (і для чого нам заокеанські маски?); є сапро¬пелі кормові, які використовуються для згодовування худобою, як біодобавка ,та сапропелі, які можуть замінити добриво і які при внесенні на поля підвищують врожайність. То ж чи не безцінне багатс¬тво закопане на дні волинських озер? Таких як на Любешівщині?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

Озеро Шині.
Озеро Шині – озеро поверхневого водоживлення у Любешівському районі , розміщене на південь від с.Березичі, та південний захід від с.Лобна. Довжина озера 2,1км, ширина 0,61км Площа озера становить 118га. Довжина берегової лінії-5,7 км. Озеро Шині – найглибше озеро Любешівщини, його максимальна глибина досягає 12м. Середня глибина-6м. Озеро живиться в основному поверхневими водами та атмосферними опадами, а також підземними джерельними водами. Площа водозбору становить 45,5 км2, об’єм наповнення – 2129тис. м3. Майже з усіх боків озеро оточене лісом. До озера підходять грунтові дороги, з великою складністю проїзду, тому озеро не являється місцем масового відпочинку чи екскурсій, хоч воно своєю красою і екзотичністю нічим не поступається таким озерам , як Люб’язь і Біле.. Озеро з своєрідною природою дуже зручне для полювання. Береги озера піщані, торфові і лугові. В прибережних смугах озера росте вільха, береза , сосна. Озеро знаходиться в межах загальнозоологічного заказника „Тоболівський” характерного цінними насадженнями сосни і берези віком до 80років, де зустрічаються занесені до Червоної Книги України лелека чорний, пугач, а також козуля, заєць русак, тетерук, рябчик.
Дуже гарно описав озеро, його красу ,багатство, та проблеми кореспондент районної газети „Нове Життя” Микола Шмигін в статті „На вістрі маневицького зуба” :

Якщо глянути на карту Любешівщини, то південна частина її, що ніби втиснулася поміж Камінь-Каширським і Володимирецьким районами, своєю формою нагадує чобіток. На „халяві” того чобітка, ніби блакитна пряжка, і „примостилося” мальовниче озеро Шині безумовно, одна з найкращих природних водойм Волинського Полісся. Його чималеньке плесо зусібіч оточують дрімучі мішані ліси, живиться воно не тільки з підводних джерел, а й з кількох струмків і навіть однієї невеличкої лісової річки. Дістатися до Шинів від найближчого людського поселення непросто: майже півгодини нелегких лісових доріг – як з боку хутора Заверхлісся, чи Лобни, чи Нових Червищ – з товстостенними коренями, що повилазили поперек шляху, з багнистими і глибокими баюрами – не кожному авто під силу. Проте подібні труднощі не стають на заваді істинним любителям „дикої” природи, навпаки – ще більше притягують романтичні душі, хвилюючи серце первозданною красою, милозвучною лісовою тишею і ще чимось, що в кожного індивідуальне, інтимне. Притягують, на жаль, й інших „цінувальників” лісової глушини.
Кілька років тому про це озеро зняли цілий фільм, не дасть обманути і довколишній люд, а місцевий поет Микола Черняк присвятив Шиням вірша:
Воно десь мріє в прядиві туману.
Над ним ще заспаний задуманий світанок
Хова щоку рум”яну в теплій млі,
Тримає келих свій, настояний на квітах,
На щедрій доброті п”янкого літа,
На чарах рідної поліської землі.

У лісах довкола озера колись, до примусової колективізації, вирувало хутірське життя. Лісовики жили з натурального господарства, щедрий ліс додавав до столу гриби і ягоди, озеро – рибу. Такі собі „дядьки леви”, що неначе зійшли зі сторінок „Лісової пісні”, жили – не тужили (а мо й тужили) та доброю волею мало хто наважувався залишати дідизну. Хоч і не в розкошах купалися, і хліб, може, не завжди на столі лежав, зате самі собі пани…
У 40-50р.р. минулого століття „панство” те їхнє скінчилося примусовим переселенням до гурту, а кажучи прямо, в колгоспне ярмо. І залишилося від шинівських хуторів тепер лише невеличке кладовище, що зустрічає подорожнього на півшляху до озера, якщо мандрує він із Заверхлісся, похмурими чорними похиленими і поваленими хрестами.
У кожного озера є свої легенди, свої таємниці. Про них нагадують уже інші хрести. Один, що на східному березі, поставлено на місці ймовірної загибелі закоханої пари. Хлопець із дівчиною пішли якось до озера і не повернулися. Як усе трапилося, знають лише хвилі, що плюскочуть на білому піску, та очерет, що безперестанку гомонить з вітром, але нікому не розкажуть…
Інший хрест, на протилежному березі, нагадує про мужню вчительку, котра ціною власного життя врятувала дітей, що захлиналися у підступних хвилях. Ні імені її, ні подробиць самої трагедії з”ясувати не можна: давно це було.
Є на Шинях і веселіші об”єкти уваги (наприклад, рекреаційні пункти, тобто місця для туристичних стоянок). Один з них – дерев”яний навіс у вигляді куреня зі столом і лавами, зробили лісівники Любешівського міжгосподарського лісгоспу, адже чарівність Шинів – це не тільки блакитне плесо й смарагдові береги, це й довколишні ліси.Утім господарем навколишніх шинівських лісів є не лише Любешівський міжгосподарський. Біля озера сходяться межі ще двох лісгоспів:Любешівського і Маневицького державних.Щодо господарювання тут маневичан є трохи дивини: по-перше територія все-таки Любешівського району; по-друге, якщо ж знову таки глянути на карту, але вже лісових угідь Любешівського міжгосподарського лісгоспу, то на фоні різнобарвних позначень маневицька територія врізається до самого озера ніби довгим білим зубом…
М.Шмигін
уривок з статті „На вістрі маневицького зуба”
„Нове життя” 28 травня 2005р
На фото: Рекреаційний пункт на озері
Озеро Рогізне
Озеро Рогізне – озеро заплавного походження , в Любешівському районі, не віддалі 3км на північ від с.Ветли. Його площа становить 115 га. Довжина – 1.68км , а ширина 990 м, середня глибина дорівнює 1,5-2,5 метри, а максимальна 4 – 5 м .Береги озера з трьох сторін переходять у болото, лише на сході невеликий похилий піщаний берег. Довжина берегової лінії – 5,0 км. Озеро живиться в основному поверхневими водами та атмосферними опадами. Площа водозбору становить 27км2, об’єм наповнення озера -1280 тис.м3. Озеро знаходиться в межах гідрологічного заказника „Рогізненський” , який є місцем розмноження водно-болотяної дичини, а також харчуваання лелеки чорного, занесеного до Червоної Книги України. Своєрідною окрасою озера є білі лебеді, які почуваються на водоймі, як справжні господарі.
Ось як описала озеро Рогізне вчителька Ветлівської загальноосвітньої школи Ольга Павлівна Дишко в своїй книзі „Стежками рідного краю”:
Озеро розташоване на північному сході відносно нашого села Ветли, відстань до нього становить 3 км. Воно оточене з усіх боків низинними болотами. На схід від нього проходить поліпшена дорога з твердим покриттям, побудована з метою зручнішого під’їзду до озера. Назва озера, вважають місцеві жителі, пішла від того, що навколо нього багато рогозу.
Живлення в озера мішане. Навесні, коли тане сніг – снігове, влітку -дощове і підземне, особливо, коли сухе і жарке літо, осінню – дощове. Залежно від пори року коливається і рівень води озера. Найвищий рівень переважно навесні, коли надходить багато талої води і восени, коли проходять осінні затяжні дощі.
Озеро безстічне. В нього річки не впадають і не виходять з нього. Але воно має зв’язок з підзем-ними водами, тому вода в ньому прісна.
Замерзає озеро з першими моро-зами у кінці листопада – на початку грудня, Із зниженням темпе-ратури повітря в зимовий період товщина льоду збільшується і в середньому може становити 20 – 50 см. Льодостав на озері триває до березня місяця. Так, як в ньому течії нема, то лід скресає довго, майже до середини березня.
Вода в Рогізному раніше була чистою і прозорою. Але на даний час дно озера має товстий шар мулу – сапропелю, через який колір, прозорість, смак і запах води змінився. Через ці самі причини озеро зміліло і з великою швидкістю заростає осотом, очеретом та рогозом. Майже половина площі поверхні озера покрита цими рослинами, тому що для них на даний час сприятливі умови. В озері багато риби. Тут водяться окуні, щуки, плотва, білі та червоні карасі, йоржі, краснопіри, лини, верховодки, в’юни, мині, раки. З метою очищення озера від осоту, кілька років тому в води Рогізного були запущені білі амури. Але очікуваного результату не одержали, тому що частина риби була виловлена, частина загинула від задухи в зимовий період і їх залишилось дуже мало.
На озері і оточуючих болотах водиться багато водоплавних птахів: лебедів, диких качок, лисок, чайок. Цьому сприяє рослинний світ навколо нього: очерет, рогіз, кущі верболозу, латаття біле. А біля берегів росте сусак зонтичний, аїр та багато інших трав’янистих болотяних рослин, тобто є сприятливі місця для гніздування птахів. Достатньо їжі в озері і в болотах. .
Зрозуміло, що озеро є дуже гарним рекреаційним куточком для відпочинку населення з сіл Ветли та Мукошин. € багато приїжджих відпочиваючих, особливо в літній та осінній періоди.
На озері населення займається рибальством. Рибу виловлюють дозволеними і недозволеними снастями, що саме друге призвело до різкого зменшення кількості риби в озері. Ще однією з причин зменшення кількості риби є задухи під час суворих зим. Щоб уникнути цього явища, населення, рибалки, учні прорубують опо-лонки. На приозер-них низинних бо-лотах та луках випасають заготовляють сіно. На західних болотах озера росте дуже цінна лікарська ягода журавлина. У вересні, жовтні населення активно збирає ці ягоди у великих кількостях як для особистого користування, так і для продажу.
Зрозуміло, що даний об’єкт потребує на сьогодні великої уваги та охорони. В першу чергу, необхідно провести очищення дна від мулу. Цим самим сапропель можна використати як дуже цінне органічне добриво для удобрення полів. Вода в озері стане чистішою і прозорішою, не буде відчуватись запах мулу. Знову ж припиниться заростання озера осотом. В результаті збережеться чудовий географічний об’єкт.
О.П.Дишко
вчителька ЗОШ І-ІІІст. с.Ветли, Любешівський район